«Герої не вмирають!»
Статтю підготувала учениця 8 класу
Голова учнівського самоврядування «Лідер»
Дубівецької ЗОШ І-ІІ ст.
Анастасія Гуцайлюк
Скажи, солдате, як ти там на Сході?
У зиму цю, чи добре вдітий ти?
Що сниться у холодному окопі?
Як часто рідні шлють тобі листи?
Патронів та жилетів вистачає?
Годують чим на цій війні лихій?
Чи батьків хрест тебе оберігає,
Коли ти з ним ідеш в запеклий бій?..
Якби не ти, війна б дійшла до Львова,
До Києва, Одеси і Карпат.
Не можу навіть підібрати слова,
Як біди наші б множились стократ.
Ти відсіч дав і ворог зупинився,
Не знав він, як воюють козаки.
Ти вистояв і розклад сил змінився,
Безсилі їхні танки й літаки.
Безсилі їхня жадібність та зрада,
Скажена лють і злоба зокрема.
За нами Бог, нескореність та правда,
За ними ж і минулого нема.
Ніколи б не подумала
що у свої 14 я вже встигну дізнатися «стільки» про війну. І задається, що вже
нічого хорошого в світі не залишилося… адже навколо брехня і навіть у важку
хвилину друг може стати ворогом. Та, як тут радіти коли наші рідні і близькі
воюють за незалежність і цілісність України. У серці лише біль… біль за молодих
хлопців, які загинули. За людей, яких не чує влада. За землю, яка горить. Та за
країну, яку ділять…
Особисто для мене
усі ті люди, які на даний час захищають кордони України вже давно стали
героями. І от недавно в мене з’явилася чудова нагода зустрітись із такою
людиною. Нею став виходець із нашого села Музика Микола, який завітав до нас у
школу аби розповісти про війну на Сході, яку сам бачив. Він і сам колись
навчався в Дубівецькій школі, його класним керівником була Довгопола Софія
Миколаївна, яка при зустрічі із ним заплакала. Емоції говорили самі за себе,
вона гордилася своїм вихованцем.
Одним із перших
прозвучало запитання: «Як там на війні? Страшно?!». Звичайно відповісти на таке
питання було важко, адже щоб зрозуміти потрібно бачити і відчувати це все на
собі. Страшно та це не той час коли можна здатися, тому учні зазвичай бажали не
падати духом і повертатися живим. Ну загалом із розповідей ми почули, що на
даний момент батальйон у якому перебував наш гість знаходиться між селами
Троянське і Луганське. Усім необхідним їх найбільше забезпечують волонтери, які
завозять бронежилети, каски, теплий одяг, їжу і воду та інші найнеобхідніші
речі. Але попри те води завжди категорично не вистачає, так як вона не доїдає
до наших вояків, терористи розстрілюють наші вантажівки із водою та продуктами.
Умови важкі для життя, спати практично неможливо через постійні вистріли. Зброя
стара і занедбана, проти танкової на деяких постах взагалі немає.
Після спілкування із
воїном АТО, учні старших та молодших класів дарували герою малюнки та
патріотичні подарунки, старші підходили із побажаннями повернутися живим та
неушкодженим і якомога швидше.
До вище сказаного
мені більше нічого додати. Хіба лиш побажати усім вам миру і злагоди в країні,
щоб війна нарешті закінчилася.
Слава Україні! Героям
слава!
